Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму та любові до рідного краю, розуміння причетності до всіх подій, що відбуваються в Україні; вчити брати приклад із людей, які захищали Батьківщину; розвивати високоморальні та етичні норми поведінки; формувати почуття відповідальності за долю українського народу.

Учитель. Народна мудрість стверджує, що Земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити сама себе не може. Отже, ростіть ,наші любі чоловіки, мужніми, сильними, надійними і завжди будьте опорою для своєї сім’ї та народу.

1.    Я вітаю діда, тата

З чоловічим справжнім святом!

Хто Вітчизну боронив –

Привітання заслужив!

2.     Прадід мій пройшов війну -

Я вклоняюся йому.

В мирний час служив мій дід - Захищав кордон, як слід!

3.     Тато до армійських лав

Зовсім нещодавно став.

Відслужив належний рік
Як достойний чоловік.

4.  Нині будем святкувати.

Дід почне розповідати,

Як у армії служив,

Всіх згадає, з ким дружив.

5.  Прадід про війну розкаже,

Потайки сльозу змахне.

Фотографії покаже

І невесело зітхне...

6.  Щось смішне про службу в війську

Пригадає тато звісно!

Всі ті спогади й байки
Буду слухать залюбки!

Учитель. 14 жовтня у календарі позначено як День Захисника України. І вперше цього року ми вітаємо не лише військових, а й усіх чоловіків, хлопчиків.  Адже на випадок війни стати на захист своєї землі, своїх рідних повинен кожен справжній чоловік.

Конституція – основний закон України -  проголошує, що захист Вітчизни є обов’язком держави, всього народу, кожного громадянина. За Конституцією України хлопці, досягнувши повноліття, ідуть в армію захищати кордони Вітчизни, її незалежність, її територіальну цілісність.

Та на жаль, коли ніхто і подумати не міг, до нас в Україну прийшла страшна війна. Тисячі українців покинули всі свої справи, відмовились від затишку і сімейного тепла та пішли боронити рідну землю. Страшні бої, зараз ішли в Донецькій та Луганській областях. Нашим бійцям дуже важко: їм не вистачає їжі, теплих зимових речей, вони дуже втомилися, похворіли, щодня бачать смерть своїх друзів-вояк. Але вони не тікають з війни, а героїчно борються з ворогом, бо знають, що ніхто, крім них, нас не захистить.

Перегляд відеоролику «Моя Україна»

Один із «Кіборгів» - захисників Донецького аеропорту - Вадим Волк нещодавно написав проникливе звернення до українців. Послухайте його.

(звучить «Мелодія дощу»)

Я прийду з війни і гляну в очі

Тому, хто каже, що жити не хоче.

Кому набридла робота, нудне телебачення,

Розповім трішки, що бачив я...

Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,

Чекали задовго всі, змокли під дощем,

Як ми боялись заснути, навіть на мить,

Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.

Та ми звикли спати під шум мінометів,

Чергували, щоб інші "дрімнули"... не в наметі...

Ми спали, там, брате, у ямах холодних,

Де гріють лиш мрії і туга за домом.

Бувало, що пили воду з калюж,

Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.

В нас не було простуд, а може й були.

Ніхто і ніколи про це не говорив.

Найстрашніше, до чого там звикаєш,

Це, що кожного дня когось втрачаєш.

І не знаєш... може завтра ТИ...

Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...

Ми не герої, як ви говорите...

Туг люди дуріють, стають душевнохворими...

Це все від війни... від великого горя,

Але більшість - сильна. Сильніша крові і болю...

Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,

Ми тут, бо так само хочемо миру...
І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...

Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,

Як же хочу скинути з себе броню...

Допоможи, полюби життя,                                         
Там де мир, там - щастя.
Не шукай собі зла.

Як же хочеться допомогти нашим героям! І ми це з вами намагаємось робити. Пригадайте, як ви намалювали і передали малюнки для солдатів, які так потрібні їм. Старші школярі зібрали теплі речі для бійців, які будуть зігрівати їх теплом у люті морози. Волонтери збирають їжу та кошти для закупівлі бронежилетів, касок, теплові зорів та іншого, так необхідного обладнання. З такою підтримкою, з такою силою духу Україна обов’язково переможе!!! Герої не вмирають!!!

Ці люди - справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.

Читець 1

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає,

І рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває,

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. І люблю Україну –
Вона, як і ти, була в мене одна.

Не минула стороною війна і наш край. Багато і наших односельців було мобілізовано до Збройних сил України. Багато з них були чи нині є учасниками АТО. Давайте пригадаємо їх імена: Андрієвський Олександр, Могилка Сергій, Губар Володимир, Цирюлік Микола, Шило Олександр, Пустовіт Володимир….

Але є той, хто не повернувся живим, той,  хто стримав і не пропустив ворога далі,  той, хто віддав своє життя -ЧЕПІГА ВАЛЕРІЙ.

Ридають всі... не стримати гірку сльозу...

Покотились сльози по щоках і броні...

Солдати, що полягли, - не встануть зі сну,

Не посивіють у майбутньому вже скроні...

На небі спокій їх чекає вже;

І Вічна Пам'ять на землі настала.

За них ми Богу молимось лише,

Та промовляєм: Слава! Слава! Слава!

Ми чули, як плакала Вкраїна

їй було шкода всіх своїх синів

Та знов повстала із руїни,

Щоб пам'ятати славних козаків

Своїх героїв , вірних патріотів

Які боролись за чужі життя

І рідну маму, що удома

 Що припадала до вікна,

І виглядала свого сина,

А сина уже давно нема!

Він ще тієї ніченьки полинув
У вічний сон, до неба він горнувсь
І жаль великий, що більш не вернеться додому
Та жаль ще більший, що його вже не вернуть!

Учитель. А зараз я пропоную вам віддати шану нашому односельчанину і продовжити нащ захід біля могили загиблого солдата.

Коротка розповідь про Чепігу Валерія.

Прислухаймося у цей день до мови могил. Хай до вух наших дійде голос великих покійників, що одним з’єднаним могутнім хором до нас живих промовляють: “Українці! Будьте гідними! Боріться за своє достойне життя! Здійсніть наш заповіт». І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно глянути у майбутнє. Бо тоді мільйони щоденним трудом, а коли прийде потреба, то жертвою крові свідчитимуть, що Україна живе, бореться, житиме і перемагатиме.

Читеиь 2

Пішов на схід. Та повернутись обіцяв.

Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали Тебе в АТО.

А ти сміявся та не знав,

Що там, на небі, вже для тебе готували.

Ти був в боях, ти бачив ворога лице,

Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,

Коли попав із побратимами в кільце,

Ти розумів, що битись на смерть доведеться.

А мати в ніч ніяк заснути не могла,

Чомусь молилась, довго-довго так молилась,

Неначе серцем поруч весь цей час була,

Аж поки пташка у вікно її забилась.

І в цю хвилину зрозуміла: «Вже нема

Її соколика», - бо то в віконце билась

 Його душа, мов птах, самотня та сумна,

І головою мати стомлено схилилась.

Мій друг — герой, загинув вчора на війні,

І ми продовжувати маєм його справу,

Стати на захист української землі,

Бо захищаєм Батьківщину та державу.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати,

Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав.

Щоб знала кожна вбита горем мати,

Що не даремно син життя своє віддав.

Ведучий 1:

Герої не вмирають і не вмруть,

Героїв пам'ятатимуть віками .

 Вам люди гідну славу віддають

 і голову схиляють перед вами.

(Хвилина мовчання)

Ведучий 2:

Як голосно стогне від болю земля,

Біль у душі і печаль на очах.

Сини України віддали життя

 Сумує країна, у сльозах рідня.

Покладання квітів та кетягів калини на могилу солдата

Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: Українська надія народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крові на чорну українську землю.

Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед.

Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні.

Слава Україні! -  Героям Слава!